Династія Піщанського НВО

( 22 Голоса (ів) ) 

Мальовниче село Підставки, що на Черкащині. Тут у 1936 році в сім’ї директора школи Онопрієнко Івана Остаповича та вчительки Олександри Кіндратівни народився син Анатолій. Невдовзі появилися в Анатолія сестра Людмила та брат Володимир.

       Щаслива була сім’я. Пройшов невеликий проміжок часу і на нашу землю насунула чорна хмара фашизму. Війна зруйнувала всі плани, надії і сподівання усієї сім’ї.

      Батько Анатолія пішов на фронт у 1939 році, а 1943 році  загинув на землях Білорусії. Олександра Кіндратівна залишилася вдовою з трьома дітьми на руках. Тяжкі випробування долі лягли на плечі цієї молодої жінки. Проте боротьба за життя тривала.

     Після визволення нашої території  від гітлерівської орди мати Анатолія переїжджає на батьківщину свого чоловіка в село Гребені Ржищівського району, де продовжує працювати вчителькою місцевої школи. Важко було ростити трьох дітей. Проте світ не без добрих людей. Районний відділ освіти міста Ржищева періодично виділяє сім’ї безкоштовно одяг та взуття.

        Анатолій Іванович згадує:

Це було в 1947 році. Якось мати зібрала нас і говорить: «Будемо, діти писати листа М.С.Хрущову з проханням допомогти нам продуктами харчування». Листа писав я. Зрозуміло, під диктовку матері. Тижнів через два матір запросили до районного відділу освіти м.Ржищева і видали їй наряд на 1 пуд пшона, 1 пуд  пшеничної крупи, 1 пуд борошна і 10 кг. Цукру. Ці продукти мати одержала на базі. Скільки було радості! Нарешті ми вдоволь наїлися. Як сьогодні пам’ятаю, коли мати пригощала сусідських дітей пшоняною кашою.

     Час іде. Анатолій Іванович закінчив середню школу, Київський електромеханічний технікум залізничного транспорту і 1957 році був призваний на військову службу. В армії був нагороджений грамотами командира військової частини, дипломами та іншими нагородами. Як реліквію зберігає подарунок  від   командувача Київського військового округу О.Покришкіна та пам’ятну фотографію.

      Демобілізувався Анатолій Іванович у 1960 році. Як  влаштувати своє життя? Думка працювати в школі не залишала його.  Адже приклад йому було з кого взяти. Тітки по материній лінії  Любов Кіндратівна та Надія Кіндратівна працювали вчителями понад 40 років.

     Рішення приходить остаточне. Працювати тільки в школі.

В 1960 році він був призначений вчителем трудового навчання та креслення Піщанської семирічної школи, де в цей час уже працювала вчителем його дружина Людмила Андріївна. Після закінчення Київського державного університету Імені Тараса Шевченка був переведений вчителем математики цієї ж школи.

      В 1973 році був обраний головою Білоцерківського райкому профспілки працівників освіти, вищої школи та наукових установ,а в 1976 році був призначений директором  Піщанської середньої школи. Треба було створити належні умови для нормального функціонування школи.

      Хіба це не нагорода для  директора школи, коли він мобілізувавши вчительський та учнівський колективи школи, обладнав зразковий спортивний комплекс та містечко для вивчення військової справи, і ці споруди оглянули і подякували колективу школи бувші завідуючий ОБЛВНО Вигівський Ю.І. та міністр освіти Фоменко. Тоді  ж школа виступила в місцевій пресі із закликом «кожній школі міцні  і сталі знання учнів та високий фізичний гарт». Хіба можна спокійно, без хвилювання і радісного відчуття читати слова вдячності, записані в книзі почесних гостей: «Ми випускники 1980 року, в цьому святому місці нашої школи клянемось своєю сумлінною працею продовжувати славні традиції наших батьків, нашого народу, високо  нести славу  рідної школи, села, нашої Вітчизни».

        Відвідавши школу, письменник Віктор Терен та поет Олександр Шугай записали: Дуже раді зустрічі з учнями Піщанської середньої школи. Ростіть великими і щасливими, любіть книжку – від неї все найкраще, у ній – все найрідніше: і рідна Батьківщина, і слово про матір, і минуле, і майбутнє. Мирного вам неба,  любі наші друзі! Спасибі вам, вчителям, за вашу плідну працю».

    Подібних записів багато.

    Чи не служить стимулом в роботі  директора школи слова  подяки начальника відділу освіти Нужди П.Л. за те, що значна частина учнів продовжує навчатися у вузах,  зокрема педагогічних, що в школі створені належні умови для навчання і виховання школярів, що школа вчасно рік у рік підготовлена до нового навчального року?

      Праця Онопрієнко А.І. відзначена грамотами обласного управління освіти та міністерства освіти України, він нагороджений значком «Відмінник освіти України».

      Його дружина Людмила Андріївна понад 40 років працює в цій школі

учителем зарубіжної літератури. Їй за сумлінну працю присвоєно звання старшого вчителя, вона спеціаліст вищої категорії. Навчальний кабінет, який обладнала вчителька, виборов звання кращого кабінету району.

       В сім’ї  Онопрієнко А.І. двоє дітей – син Олександр та дочка Інна. Обоє закінчили Київський педінститут ім..Горького. Син Олександр працював директором Терезинської ЗОШ І-ІІІ ступенів, а в цьому році був переведений директором Піщанської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Невістка Тетяна теж працює вчителем цієї ж школи.

       Передавши керівництво школою своєму сину, Анатолій Іванович, не дивлячись на те, що він уже пенсійного віку, продовжує працювати вчителем математики. Такої вже неспокійної вдачі ця людина.

Заступник директора по навчально-виховній роботі

                                                      Лихова Л.А.

 22.04.2000 р.

Додати коментар


Захисний код
Оновити