Піщана - знайомство з білоцерківщиною

( 15 Голоса (ів) ) 

Герб села Піщана

Село Піщана – центр сільської ради. Розташоване за 15 км від районного центру м. Біла Церква. Найближча залізнична станція – Біла Церква, за 15 км.

Площа населеного пункту – 308,5 га. Кількість дворів – 441. Населення – 1126 чол.

День села – 24 серпня.

Геральдика с. Пішана затверджена рішенням сесії Піщанської сільської ради від 6 серпня 2004 р. № 13-141-IV.

Поблизу села виявлено залишки городища скіфських часів (VII-VI ст. до н.е.) та 10 курганів, що свідчить про тисячоліття освоєння цього краю людьми.

У символіці села Піщана використано давню українську емблему виживання в боротьбі з кочівниками: православний хрест над півмісяцем. У XVI-XVII ст. ця емблема була дуже актуальною, й мешканці села Піщана своїм життям протягом століть довели, що варті змісту, який український народ вклав у цю емблему. Зміст емблеми підкреслює червоний колір щита та полотнища – символ мужності та хоробрості.

Піщана вперше згадується в документах часів Визвольної війни, але цілком імовірно, що воно існувало вже задовго до середини XVII століття. Свою назву населений пункт отримав від місця свого розташування – піщаної балки. Гадають, що населений пункт виник саме на цьому місці тому, що перше поселення знаходилося над рікою, недалеко від Трипільського шляху у великій і глибокій балці, і було заховане від набігів кочовиків.

Переказів про перших поселенців не збереглося, зате до наших днів дійшли свідчення про те, що у кінці XVIII ст. в село було завезено поміщиками Браницькими багато кріпаків з Польщі, з Краківського воєводства. Це підтверджувалось наявністю серед жителів села людей польської національності.

Про те, що село пережило татарські набіги XVI століття, десятиліття Хмельниччини та Руїни, свідчать збережені через роки прізвища давніх піщанських родів. З переліку оподатковуваних родин 1652 р. та зі списку мешканців села 1815 р. бачимо, що принаймні три роди не тільки вижили, але й зберегли родову пам’ять. Це Гриценки (у 1652 році згадується Фесько Гринчишин), Чорні – Чорненки (у 1652 році – Максим Чорний) та Ястреби (у 1652 році – Ясько Ястремський).

Здавна Піщана належала до парафії однієї з білоцерківських церков.

За час існування населений пункт не переміщався, за винятком певної частини. Центр села був у районі Яру, де тепер знаходиться Піщанська школа.

З 1750 р. село Піщана належало польським поміщикам Браницьким: 820 га орної землі та 80 га луків. Багатих селян було мало, та вони володіли площею близько 50 га, 60 га належало середнякам, а 200 га – біднякам.

За часів кріпосного права селяни відбували 4 дні на тиждень панщину, за користування землею платили натурою податок. Крім того, бідняки ходили на заробітки в сусідні економії. Батрак в економії одержував у середньому 7-8 крб. на місяць. Приблизно 40 господарств не мали землі зовсім. Після реформи 1861 р. селяни одержали землю, але не всі, бо її доводилось викупляти у поміщика.

На початку XX ст. у Піщаній існувала церковнопарафіяльна школа, і навчання дітей проводилося по хатах. Під час революції 1905 р. школу було зруйновано, навчання почали проводити в будинку економа Кветовського, а потім в будівлі, що була корчмою. У 1906 р. громадою села збудована школа на дві класні кімнати. В одній навчалися діти українців, а в другій – поляків.

Церква Св. Параскеви, збудована у 2008 р.

 

Під час Столипінської реформи в с. Піщана вихід на хутори не був дозволений. Загальна кількість землі становила в той час у селі приблизно 1750 га. З них поміщики мали 820 га орної землі та 80 га лугу, селяни 850 га. Куркулів у селі було мало, вони володіли площею біля 50 га. 60 га належало середнякам і 200 га – біднякам.

Більшість жителів села були православними християнами. Наприкінці XVIII – у першій третині XIX ст. вони були прихожанами білоцерківського храму Різдва Христового (на сучасній вулиці І. Франка). Це була дерев’яна церква ще козацьких часів. У першій половині XIX ст. за наказом православної графині Олександри Браницької (яка була членом католицької родини магнатів Браницьких) було збудовано два кам’яні храми – Преображенський (нині на площі Волі) та Марії Магдалини (на Заріччі), а шість стародавніх церков знесено.

Не стало і Різдвяної церкви. Відповідно, мешканці села Піщаної були приписані до Преображенської церкви (біля 10 верст від села). Один із білоцерківських священиків отець Арефа Кукулевський (перебував на посаді благочинного церковної округи з 15-20 храмів) у 1891 р. в листі до київського митрополита ставив питання про необхідність збудувати церкву в с. Піщаній. Коли у селі Храпачі збудували нову церкву, жителі Піщаної купили там стару за 320 крб. сріблом, перевезли і почалося будівництво. 30 січня 1903 року церкву освятили, в ній відбувались відправи до середини 30-х років ХХ ст. Перед війною там був сільський клуб, а після війни колгоспна комора. На тому місці в даний час Будинок культури.

Під час революції 1905-1907 рр. передова частина населення організувала масовки. Студенти київських вузів (вихідці села) Макар Синявський та Федот Осауленко в 1906 р. Розповсюджували листівки та нелегальну літературу, організовували мітинги.

В подіях після лютневого і жовтневого переворотів бралиучасть такі жителі села, як В.Я. Вареник, Т.М. Осауленко та О. Шабатин. Перший з них був обраний головою військово-революційного комітету, виступав проти продовження війни, яку проводив Тимчасовий уряд, був заарештований. Осауленко і Шабатин перші пішли в кавалерійську частину Червоної Армії.

Але населений пункт не був ареною боїв чи революційних виступів. Лише одного разу в лісі, що розташований на захід від Піщаної, відбувся бій із загоном Зеленого. Мешканці села Давид Синівський, Симон Гільор, Аврам Алігатор, Марко Мізерний вступили до загону, організованого для боротьби з Петлюрою, але були заарештовані.

Вперше радянська влада в населеному пункті була проголошенав листопаді 1917 р., а остаточно – в 1920 р. Першим головою сільської ради був Онисій Люлька. Під його керівництвом була розділена між селянами панська земля.

У 1924 р. було забудовано правий беріг р. Протока, на землях колишньої економії Браницьких. Того ж року 30 сімей переселилися у відокремлене місце за селом, яке називалося Голяки, а своє поселення назвали Спілка. У 1939 р. жителі Спілки переселилися знов у Піщану. А от забудовники нового кутка села під назвою Новоселиці та жителі старих кутків і стали по суті сучасним населеним пунктом – селом Піщана.

У 1924 р. створено ТСОЗ, куди ввійшли спочатку 7 господарств. В наступні роки приріст бажаючих вести колективну працю був незначний і до 1929 р. кількість тозівців збільшилась усього до 13. Але партія вимагала усуспільнення і колективізації, тому в 1929 р. була створена кандидатська група, організатором якої став секретар парторганізації с. Терезиного Святненко. До цієї групи увійшли жителі села Піщаної О.Я. Вареник, Д.Є. Могилко, пізніше З. Вареник, А.Д. Гопаца і Вишнівський. Перед майбутніми членами ВКП(б) головним завданням ставилось примусове об’єднання всіх селян у колгосп. Того ж року колгосп ім. Димитрова був створений. Ініціаторами його створення були Панас Ходаківський, Сабін Войцехівський, Лукаш Ястреб, а першим головою обрали Д.Є. Могилка.

В 1929-1930 роках не оминула село кампанія «Ліквідація куркульства як класу». Трьох гарних господарів було вислано з села. В роки голодомору 1932-1933 рр. в с. Піщана померло мученицькою голодною смертю близько 200 чоловік, з них 80 дітей.

Боротьба з так званим куркульством

 

Записи з прізвищами померлих не збереглися. Але за свідченнями Н.Т. Троцької, 1918 р.н.; Г.Д. Вовченко, 1922 р.н.; Ю.П. Черненко, 1924 р.н., та інших ветеранів села, які пережили страшні роки голоду, було встановлено прізвища жертв голодомору 1932-33 рр. в с. Піщана. Біля місця масового захоронення на сільському цвинтарі встановлено пам’ятний знак у вигляді хреста з написом: «Жертвам голодомору 1932-1933 рр.»

В роки Великої Вітчизняної війни серйозних боїв у Піщаній не відбувалося, але село було постійним місцем мародерства з боку окупантів. Гітлерівські загарбники зруйнували господарство колгоспу, знищили весь інвентар, розвалили господарські будівлі, в школі були знищені парти, а саму школу і магазин перетворено на конюшні. Багато жителів було вивезено на німецьку каторгу.

Населення всіляко опиралося всім заходам і наказам фашистських загарбників. Так часто по дорозі до станції розбігалися люди, призначені до відправлення на каторгу, молодь переховувалася.

Після звільнення села в 1944-1945 рр. населення, яке працювало в тилу, надавало всебічну допомогу фронту своєю працею.

З війни не повернулося 127 жителів села. 60 воїнів-односельчан нагороджено орденами й медалями. В центрі Піщаної біля Будинку культури є пам’ятник односельчанам, які загинули в 1941-45 рр., обеліск Слави та братська могила воїнів, які загинули, визволяючи село Піщану.

Фронтовики – піщанці, 1995 р.

Після війни село розвивалося швидкими темпами. В 1951 р. відбулось укрупнення колгоспу: до господарства ім. Димитрова приєднався колгосп «Перемога» (Роток). Були побудовані тваринницький комплекс, птахоферма, майстерня, придбано сільськогосподарські машини. За трудові досягнення в сільськогосподарському виробництві орденами і медалями нагороджено 10 осіб.

На той час у Піщаній діяли восьмирічна школа, Будинок культури, бібліотека, ФАП. Село й господарство були радіофіковані і електрифіковані, а в 1988 р. повністю газифіковані завдяки енергійності та наполегливості покійного вже І.С. Осауленка. Багато добрих справ по розвитку села і господарства було здійснено за період, коли з 1965 по 1995 роки очолював колгосп О.О. Дубовий.

На знімках 1977 року зафіксовано свинокомплекс колгоспу імені Димитрова с. Піщана, де вирощувались десятки тисяч свиней, та кращих свинарок – переможців змагання за високі прирости тварин Гілену Луценко (1 місце, на знімку в центрі), Гілену Алігатор (2 місце, крайня праворуч) і Галину Вареник (3 місце, крайня ліворуч)

Тридцять два роки перебував у Піщаній на посаді сільського голови Б.І. Мельничук. В той час село процвітало з року в рік, було розпочато будівництво нової церкви.

Жителі с. Піщана виконували інтернаціональний обов’язоку Афганістані. Це Іван Усенко, 1965 р.н.; Леонід Шабельний, 1968 р.н.; Олександр Новгодовський, 1966 р.н.; Олександр Осауленко, 1970 р.н.; Володимир Маньківський, 1960 р.н.; Вадим Вареник, 1964 р.н.

На жаль, демографічні процеси постійно зменшують чисельність жителів села. Якщо на 1 січня 1973 року населення становило 1894 чоловік, то на 1 січня 2012 року – лише 1104.

Піщана. День села

Окрему яскраву сторінку в історії села Піщана займає історія місцевої школи. До другої половини XIХ ст. школи в селі не було. Лише в кінці XIХ ст. була відкрита церковноприходська однокласна школа. Приміщення для неї як такого не було. Навчання проводилось по хатах, навчалася невелика кількість дітей.

У 1906 році громадою села була побудована школа на дві класні кімнати, де в одній навчалися діти українських селян, а в другій – діти польських. Під час революційних подій будинок школи був зруйнований. Тоді заняття перенесли в будинок економа Кветовського. У дні громадянської війни після зруйнування будинку Кветовського школа була преведена в центр села, де раніше була корчма. Навчання проводилось з перервами. Лише в 1922 році вчителі А.К. Ястреб і Я.О. Симоненко організували перші класи. Навчання проводилось у дві зміни, в трьох классах навчалося до 45-ти учнів. Протягом 1923-25 років директором школи працював Л.К. Ястреб.

У 1925 році в школі було вже три окремі класи, де з сільськими дітьми працювали директор З.В. Вишнівський, вчителі Я.Н. Вишнівська та Т.М. Ірінченко. У ці роки особливо розвивається художня самодіяльність, відбуваються зустрічі дітей з робітниками Білої Церкви (модна тоді «змичка» села з містом).

Враховуючи те, що в селі майже всі селяни були неписьменні, учителі організовували курси для ліквідації неписьменності. За 1922-1930 роки неписьменність була повністю ліквідована.

У 1932 р. в чотирьох класах навчалось уже 116 учнів. Роком пізніше відкрився п’ятий клас. Для навчання було збудовано нову класну кімнату, а ще через рік початкова школа стала неповною середньою. Першим директором семирічної школи був О. Гемлюк. У школі в дві зміни навчалося 180 учнів і працювало 12 учителів. У 1936 р. відбувся перший випуск 7 класу.

Віроломний напад фашистських загарбників перервав навчання в школі. Гітлерівська окупаційна влада спочатку дозволила навчання, але невдовзі заборонила, і протягом майже трьох років діти школи не відвідували.

Після звільнення Білоцерківщини була відкрита семирічка, яку відвідували діти сіл Піщана, Скребиші, Храпачі, Глушки. Перший повоєнний випуск відбувся в 1945 році. У 1961 р. в Піщаній збудовано нову школу, яка з 1970 року стала 10-річкою, а 2004 року реорганізована в НВО «ЗОШ І-ІІІ ступенів – дитячий садок».

В повоєнні роки викладали в школі ветерани педагогічної праці М.Ф. Іваніцька, О.С. Олексієнко, Г.А. Бойко, І.П. Мельничук. Все трудове життя вони присвятили вихованню молодого покоління. Їхні учні – випускники школи працюють в різних куточках України та СНД в усіх галузях народного господарства.

Ліворуч – вчителька співів Л.П. Ляшенко

Праворуч – директор школи Н.А. Микитюк є взірцем для колег і вихованців у ставленні до спорту

Внизу – шкільний колектив «Квіти України» після виступу

  

Повсякденними питаннями життєдіяльності села займаються депутати сільської ради на чолі з сільським головою В.Р. Музикою, який виконує ці нелегкі обов’язки з 2006 року. Одним з активних депутатів є сільський землевпорядник Н.А. Малишева (На знімку).

Постійну допомогу сільській владі надають розташовані на територоії села ТОВ «Піщанське» (керівник П.К. Ястреб), фермерські господарства «ЛАД» (директор А.В. Ляшенко), «Мирне» (В.С. Мілевський), «Сяйво» (П.П.Троцький),«Агрофортуна-7»(Ф.Ю. Шабельний), ФГ «Сі-ма-Агро» (М.В. Осауленко) які вирощують сільськогосподарські культури: пшеницю, цукровий буряк, ріпак, овочі.

На сьогодні в Піщанському навчально-виховному об’єднанні «ЗОШ I-IIIст. – дитячий садок» виховується 107 юних жителів с. Піщана. Школу очолює Н.А.Микитюк, а в дитячому садочку вихователькою працює О.Б. Крижанівська.

Піщанською сільською бібліотекою з великим книжковим фондом завідує О.П. Кошенко. Читачів близько 500.

Піщанський Будинок культури очолює A.B. Крижанівська. Тут відбуваються всі сільські свята. День села у Піщаній відзначають 24 серпня, в День народження незалежної України. Дев’ятого травня традиційно проводиться мітинг, влаштовується силами сільської самодіяльності концерт. Завдяки зусиллям сільської ради проведено реконструкцію Будинку, впорядковано територію навколо нього.

Є в селі медична амбулаторія загальної практики сімейної медицини, у яку було реорганізовано ФАП.

Село має власну футбольну команду «Піщанська».

У Піщаній народився К.Т. Чарник – Герой Соціалістичної Праці, колишній голова колгоспу «Радянська Україна» в с. Матюшах.

Додати коментар


Захисний код
Оновити