Село Піщана: гіркі уроки становлення

( 15 Голоса (ів) ) 

Єдина піщана балка по всьому руслі річки Протока знаходиться у її нижній течії. Мабуть, саме через це люди, що першими почали селитися біля неї, і дали назву своєму селу - Піщана. За історичними даними, село засноване в XVII столітті.

Хоча археологами були виявлені біля села залишки древнього городища скіфських часів. Це свідчить про те, що на піщанських землях люди проживали ще в VII-VI ст. до н.е. На початку XX століття навколо села стояли 10 старовинних курганів, які безжально розорювалися колгоспами.

Молотьба пшениці

 

Відомо також, що на початку двадцятого століття (1900р.) в селі Піщана нараховувалось 225 дворів і проживало 1128 чоловік. Головним заняттям жителів села, звичайно, було хліборобство, хоча вони майже на всю округу славилися умінням вирощувати свиней. Не дивно, що саме жителі Піщаної забезпечували ближні базари своїм молодняком свиней.

У 1900 році при селі числилося 2026 десятин землі, із яких 1207 десятин перебувало у власності графів Браницьких, 705 десятин належало селянам і 114 десятинами користувалися інші власники. Зазвичай графськими землями користувалися орендатори. Останнім орендатором у Піщаній був дворянин Станіслав Минович Краснопольський, який вів своє господарство за восьмипільною системою. Селяни ж обробляли свої земельні наділи за трипільною системою.

Іоанікій Руднєв, митрополит Київський і Галицький, священноархімандрит Києво-Печерської лаври. 1891 - 1900 рр.

Жителі села були православного віросповідання, хоча своєї церкви у селі не мали, а були приписані до Спасо-Преображенського собору у м. Біла Церква. Далека відстань і бездоріжжя у непогоду створювали їм неабиякі труднощі для відвідання церкви. Їм значно легше було відвідувати церкву у селі Соколівка, до якого було всього кілька верст. Тому 7 червня 1892 року в Піщаній відбулися збори, після яких православною громадою було направлено листа до Митрополита Київського Іоанікія з проханням надати дозвіл на будівництво сільської церкви. Подібний лист до Митрополита Іоанікія (Руднєва) надіслав і Білоцерківський благочинний священик отець Арефа Кукулевський.

Дозвіл було надано. І жителі села почали збирати кошти на будівництво власної церкви. Саме того часу в сусідніх Храпачах було збудовано нову кам'яну церкву, а стару дерев'яну мали розібрати. Розібрана храпачівська дерев'яна церква дуже добре збереглася і мала якісний будівельний матеріал. От її і вирішили викупити селяни Піщаної для будівництва своєї церкви. Домовилися і за ціну. Заплативши 320 карбованців сріблом, жителі Піщаної взялися за будівництво. Значну матеріальну допомогу у спорудженні церкви надала і графиня Марія Браницька. До різдвяних свят 1903 року будівництво церкви святої Параскеви було закінчено, а вже 30 січня того ж року її було і освячено. Освячував сільську церкву Білоцерківський благочинний священик отець Зіновій Гребенітський.

Одна з перших шкіл Піщаної

 

Через недовгий час у Піщаній було відкрито і сільську школу грамоти, чим жителі села гордилися, адже тепер у них була і церква, і школа. Жителів села обслуговувала кузня і два вітряні млини. Мало село і власний протипожежний стан, який налічував дві дерев'яні під упряжку діжки для води, три багри і одну пожежну драбину та кілька відер. Як і в деяких селах, у Піщаній був і свій запасний хлібний магазин, а для любителів випити пива графи Браницькі тримали тут прибуткову пивну лавку.

Нерідко до села навідувалися білоцерківські євреї-торгаші в комерційних цілях, а один з них М.Б. Лєвєнштейн - навіть збудував у Піщаній свій власний кісткообпалювальний завод, який був єдиним на всю округу.

Початок XX століття позначився великими революційними зрушеннями в Росії, які внесли свої корективи і в подальше життя жителів Піщаної. Інколи до села навідувалися робітничі агітатори з Білої Церкви, які під час зустрічей з селянами багато розповідали про майбутнє щасливе життя для людей у разі приходу до влади більшовиків-ленінців. А найголовніше - вся панська земля буде віддана у власність селян. Були люди, які їм щиро вірили. Але то були лише більшовицькі обіцянки.

Радянську владу люди пізнали уже з перших років її перемоги. Особливо вона стала гіркою в кінці двадцятих та тридцятих років, коли в селі почалася суцільна колективізація, а після - голодомор та великий терор щодо безневинних людей. Село розділилося на два ворожих табори. Один, хоч і не чисельний, підтримував радянську владу і її реформи, більшість людей цього табору стали радянськими активістами і були несвідомими виконавцями жорстоких репресивних заходів радвлади проти їхніх односельців.

Така розмова тодішньої влади була з непокірними

Переважна більшість жителів села не хотіла коритися більшовицькій владі, відмовлялася вступати до колгоспу, хотіла господарювати на своїй землі одноосібно. До них влада застосовувала найбільш жорстокі репресивні заходи. Не витримуючи тиску радянської влади, селяни змушені були писати заяви про вступ до колгоспу. Переважно це були бідніші родини та середняки. Заможні ж селяни продовжували вперто відмовлятися від вступу до колгоспу.

І все ж таки сільській радянській владі в 1929 році вдалося створити перший у селі колгосп і назвали його «Спілка». Правда, він був не дуже стійкий. Траплялись випадки, коли через недовгий час після вступу в колгосп люди виходили з нього, забирали свої заяви і навіть намагалися повернути собі здану до нього свою власність.

Всю вину за такі вчинки людей сільська влада та її активісти накладали на так званих куркулів-глитаїв, які ніби стараються саботувати колективізацію на селі. Саме до них вона і почала застосовувати репресивні заходи. Їх просто почали виселяти з села, часто разом з усією родиною. Першими виселенцями стали жителі Піщаної Оникій Назарович Люлька, Корній Гордійович Вареник та інші.

У ті тяжкі часи страждали однаково і люди і худоба

Довго радвладі довелось домагатись покори селян. Окремі одноосібники продовжували чинити опір колективізації. Так, куркуль Коберник Федір Тимофійович відкрито, на весь голос закликав односельців не вірити більшовицькій владі і не вступати до колгоспу. Він попереджав їх, що колгосп нічого доброго людям не дасть, а лише принесе їм голод і смерть. У чому вони невдовзі переконаються.

Та одного дня до його двору прибув з понятими активіст Федір Шабельний і здійснив опис усього його майна. Скоро воно було вилучене і передане до колгоспу. Після такого грабунку Коберник Федір почав часто напиватися. Після чого ішов розганяти комсомольську бригаду, яка активно відбирала хліб у жителів села для виконання плану хлібопоставки.

А одного дня, після чергової випивки, Коберник зустрівся віч-на-віч із своїм кривдником Шабельним: «...Ах ти, активіст, ти хочеш, щоб і мене вислали із села, тобі мало, що ти мене обікрав! Ось я вам покажу, як людей грабувати!» І, схопивши в руки сокиру, почав нею бити Шабельного по спині, завдав йому рубані тілесні рани. Після цієї бійки Шабельному довелося майже місяць заліковувати рани у Білоцерківські лікарні. А самого розбишаку Коберника Федора Білоцерківський районний народний суд засудив на один рік позбавлення волі за хуліганство.

Більшовики вивозять зерно відібране силою у людей

Повернувшись із в'язниці, Коберник не припиняв своєї боротьби з радянською владою у своєму селі. Коли в 1931-1932 роках більшовицька влада, її активісти і комсомольці безжалісно відбирали у селян останні вузлики зерна, контрреволюціонер Коберник Федір Тимофійович продовжував закликати людей до саботажу, не віддавати своє зерно чинити здирникам опір: «Люди, що ви робите, кому ви хліб віддаєте. Ви ж самі голодні і скоро помрете з голоду! Ідіть на збори та голосуйте проти хлібопоставки! Хто не хоче віддавати хлібопоставку, виписуйтесь з колгоспу. Уже майже скрізь колгоспів немає».

За такі антирадянські дії в червні 1932 року Федора Коберника було заарештовано, а вже 15 січня 1933 року сумнозвісна «Трійка» своєю постановою відправила його на три роки до концтабору суворого режиму.

Сталін Йосиф Вісаріонович

А тим часом у Піщаній панував страшний, не бачений старожилами голодомор, який за неповні два роки забрав життя понад 200 жителів села, з них - 80 діток. Так більшовицька влада і її вождь Й.Сталін розправилися з селянами за їхнє небажання вступати до колгоспу. Але колективізацію в селі було повністю завершено. Було створено два колгоспи «Спілка» та «Агроном», яких невдовзі об'єднали в один більш потужний колгосп імені Димитрова і першим його головою став О.Я. Вареник. Під час роботи першого окружного з'їзду сільгоспколективів у 1926 році делегатом від Білоцерківщини був колгоспник із села Піщана Йосип Скорий. 

Додати коментар


Захисний код
Оновити