Шляхи, що ми обираємо…

У кожного вони різні. Образи єдиний, вірний не кожному вдається відразу.

У чому ж полягає сенс нашого життя, наша земна місія?

      В одному з фільмів про школу учень дорікає вчительці, що багато її вихованців досягли значних успіхів у житті, а вона так і залишилась простим шкільним вчителем.

          І тоді вона відповіла, що саме тому відчуває себе щасливою. Адже скромна місія вчителя і полягає в тому, щоб відкривати дітям дорогу в життя.

         Не дивно, що таку скромну стежину обрав для себе Анатолії Іванович Онопрієнко – вчитель математики і директор Піщанської школи у вчительській сім’ї.

         Та життя починалося в іншому руслі. Ще юнаком, закінчивши Київський електромеханічний технікум залізничного транспорту, він працював 2 роки в місті Караганда.

         Та повернувшись додому, на Київщину вступив на фізико-математичний факультет Київського університету імені Т.Г.Шевченка.

         Що це: поклик душі, чи бажання продовжити справу батьків – директора Онопрієнко Івана Остаповича та вчительки молодших класів Онопрієнко Олександри Кіндратівни?

           Для Анатолія  Івановича мати була завжди взірцем. З болем в серці згадував він, як тяжко довелося матері, яка втратила на фронті чоловіка, самостійно піднімати трьох дітей. А вона завжди пишалася тим, що старший син пішов по її стопах.

            Протягом 40 років разом з галасливою дітворою ішов він до школи, до однієї і тієї ж Піщанської. Спочатку, як вчитель математики, потім, як директор.

         Кілька поколінь випускників  села Піщана пам’ятають його уроки.

Мудрий, вимогливий, справедливий, він вміло передавав свої знання дітям. Навіть найскладніші теореми, задачі і рівняння здавалися на його уроці зрозумілими і простими.

         Багато зробив Анатолій Іванович і на посаді директора, яку займав протягом 20 років: це і чудовий сад біля школи, і зразковий у районі спортивний комплекс та містечко для вивчення військової справи, і музей бойової та трудової слави села.

       Хіба не були стимулом в роботі для директора школи слова вдячності, записані в книзі відгуків музею, грамоти Міністерства освіти України, присвоєння звання «Відмінник освіти України»?

        Доживши до пенсійного віку, Анатолій Іванович продовжував працювати в школі. Такої вже неспокійної вдачі була ця людина.

         Його не стало 25 жовтня 2001 року.

       На скромній могилі сільського кладовища часто з’являються живі квіти. Їх приносять колишні учні, щоб вшанувати пам’ять того, хто «серце своє віддавав дітям…»

 

 

Бібліотекар Піщанського НВО

«ЗОШ І-ІІІ ступенів-дитячий садок»

Троцька М.П.

 26.11.2014 рік

 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити